Доповідь на тему: Поетичне слово Ліни Костенко Інтерпретація поетичного тексту – не завжди вдячна робота. Певно ж, що гарну поезію завжди краще читати, ніж переказувати й доводити, чому вона гарна. Бо як би не старався, все одно не збережеш чарівність того словесного образу, який відкрився тільки творцеві. Але між авторським баченням і читацьким сприйманням “пульсує”, живе мова. Її світ такий безмежний, безкраїй, її влада над людиною така сильна, що твори словесного мистецтва тримають у своєму магнітному полі і автора, і читача. Коли ж читач відчуває, що перебуває з автором-творцем в одному мовному просторі, тоді робота над пізнанням таємниць авторського слова перетворюється на радість. Це робота над думкою – історією, психологією, філософією, культурою народу. Чи можна через мову пізнати національну культуру? Адже для  спілкування іноді людині вистачає 300-400 слів, з десяток моделей речень, а для пізнання культури потрібне осягнення незліченної кількості текстів, а ще точніше —  знання, розуміння конкретних життєвих ситуацій, у яких формується й виявляється світосприймання  людини, належної до певної культури. Тексти Ліни Костенко вражають читача синтезом інтелектуалізму й емоційності. Надзвичайно різноманітний словник поетеси, в якому семантика і стильове навантаження загальних та власних назв дають характерний часовий зріз літературної мови. За кожною власною назвою (з таких назв вибудовується словник музики, живопису, всесвітньої історії, географії, фольклору) відчуваємо велику жагу пізнання, глибинне аналітичне мислення поняттями, що об’єднують світи й століття, в які вписано Україну. Ось хоча б невеликий перелік власних назв із творів Ліни Костенко: Ассоль, Атлантида, Афродита, Байда, Бетховен, Богуславка, Брейгель, Венеція, Вернивода, Вернигора, Вишгород, Візантія, Геродот, Гесіод, Голгофа, Гомер, Горпина, Дебюссі, Десна, Джоконда, Довбуш, Закопане, Івасик-Телесик, Карпати, Кассандра, Княжа Гора, Колізей, Купала, Леглич, Лувр, Мадонна, Паганіні, Почайна, Рабле, Рогніда, Роланд, Саломея, Сальєрі, Святополк, Страдіварі, Сувид, Троя, Труханів острів, Туреччина, Тясмин, Фауст, Федькович, Чумацький Шлях, Яготин, Янус… Кожна з цих назв несе в собі культурологічний зміст, але в поезії Ліни Костенко з’являється як конкретний семантичний і звуковий образ: поетеса любить звукову гру словами, так звану паронімічну атракцію, що стає основою для створення каламбурів, вираження іронії, увиразнення несподіваних асоціацій: “Не будь рабом і смійся, як Рабле”. Чільне місце в індивідуальному словнику – загальних назвах –займають найменування понять рослинного і тваринного світу (до речі, ліс – одна з головних дійових осіб її ліричної поезії). У “велемовному, велелюдному світі” поряд із одухотвореними назвами природи живуть і конкретні найменування предметів та явищ української побутової культури. Пропущені крізь внутрішній емоційний світ автора, ці поняття означуються  оригінальними епітетами, входять у метафоричні образи. Тільки українська мовна свідомість могла підказати поетесі звукову суголосність дієслова (полив дощ) і прикметника (полив’яний) або художнє означення кропив’яний дідок у такому зоровому словесному малюнку: Дощ полив, і день такий полив’яний. Все блищить, і люди як нові. Лиш дідок старесенький, кропив’яний, Блискавки визбирує в траві.Струшується сад, як парасолька. Мокрі ниви, і порожній шлях... Ген корів розсипана квасолька Доганяє хмари у полях. Це традиційний римований вірш, у якому постає, на перший погляд, звичайний пейзажний малюнок, але вдумаймось, як кожне промовлене слово диктує появу порівняння чи епітета: старесенький дідок – кропив’яний, бо напнутий від дощу кропив’яним мішком; струшується сад, як парасолька – струшується від дощу, як струшують парасольку, і сад – парасолька, бо крона кожного дерева нагадує формою парасольку. Коли ж перекласти поетичні рядки “ген корів розсипана квасолька доганяє хмари у полях” на звичну буденну мову – “пасуться в полі рябенькі корови”, то можна простежити шлях авторськи...